Андрій Гусєв. Сучасна людина існує у світі невизначеності

Скорочений варіант
Автор: Гусєв Андрій Ігорович — старший викладач кафедри психології Одеського філії Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП)
Сьогодні в рамках одного людського життя є досвід існування не тільки в різних соціально-економічних формаціях (часто з діаметрально протилежними ціннісними орієнтирами), але і в різних цивілізаціях. При цьому нескінченно розширила людські можливості розвиток науки, все частіше ставить під сумнів незмінність біологічних основ людського виду.
Філософія відгукнулася на подібні зміни створенням концепції постлюдину, всерйоз рассматриваеющей питання про «витіснення людини як пануючої форми життя на планеті розумними машинами».
Тривале перебування в таких умовах вимагає від людини постійного перегляду не тільки морально-етичних, але й онтологічних підстав. Головною складовою успішного виживання стає готовність і здатність людини до змін: «Мова йде... про якісні зміни способів життя, спілкування, свідомості — причому зміни вельми неоднозначних».
Таким чином, характерною ознакою нашого часу є постійне перебування людини в стані все зростаючої зовнішньої і внутрішньої невизначеності, а нагальною необхідністю — розвиток толерантності до невизначеності, як основи виживання біологічної системи під назвою «людина».
З моменту появи в п'ятдесятих роках минулого століття перших робіт з дослідження толерантності до невизначеності (Frenkel-Brunswik, 1948) і до теперішнього часу, стараннями представників різних наукових напрямків створена численна література з даного питання, відображає характерне для дослідження подібного роду складних феноменів різноманіття теоретичних і методологічних підходів. Однак, однією з особливостей дослідження подібного роду складних феноменів є той факт, що збільшення кількості досліджень не призводить до якісної зміни нашого уявлення про досліджуваний феномен.
Судячи за доступними нам джерелами, на пострадянському просторі інтерес до дослідження толерантності до невизначеності виникає тільки в 90-ті роки минулого століття, носить епізодичний характер і пов'язаний з науково-дослідною діяльністю окремих представників російської і української психологічної науки.
Поняття толерантність до невизначеності («t he ambiguity tolerance», або «tolerance for (of, toward) ambiguity») — відносно недавно увійшло в російськомовний науковий обіг, що створює додаткові складності, оскільки при спробі аналізу змісту іншомовного терміна ми мимоволі потрапляємо в світ множащих самих себе визначень, тлумачень, різночитань, неточності та багатозначності перекладу.
Так, в Інтернеті розміщено дослідження Алмаева Н. А. «Шкала «нетерпимість до невизначеності» та електоральна поведінка» темою якого є за вказівкою автора «дослідження психологічних чинників, що роблять вплив на вибір політичних об'єднань і окремих політиків». У дослідженні використовується шкала «Нетерпимості до невизначеності» (Budner,1962), згідно з нашими джерелами іменована «Шкала толерантності до невизначеності» («Tolerans of Scale Ambiguity») [ 15;18;26;27 ].
У нас є рівна кількість варіантів назви класичної статті Баднера (Budner), опублікованій в 1962 році в тридцятому номері Journal of Personality — ( Tolerance of ambiguity as a personality variable // Intolerance of ambiguity as a personality variable), наведених у виносках різними авторами.
Пошлемося також на роботу Н. Л. Оконешниковой, в якій продемонстровано все різноманіття значень вживання терміна «ambiguity».
Виходячи з цього, в подальших міркуваннях ми будемо дотримуватися того принципу, що синонімічність тлумачення різних термінів повинна бути вказана самим автором, а при цитуванні і в посиланнях ми будемо віддавати перевагу англомовним джерел.
З визначенням змісту поняття «толерантність до невизначеності» ми маємо, нехай пробачать нам мимовільний каламбур, повну невизначеність. Однак, роль головного дезинтегрирующего фактора тут виконують не особливості слововживання, а множинність поглядів на сутність даного явища у різних авторів.
Слід зазначити, що в науковому побуті паралельно співіснують два поняття: «толерантність до невизначеності» та «інтолерантність до невизначеності» ( tolerance for ambiguity // intolerance of ambiguity) (Frenkel —Brunswik, 1948; Frenkel —Brunswik, 1949; Davids, 1955; Budner, 1962; Bochner, 1965 та ін ). При цьому, далеко не всі дослідники дають визначення обох феноменів.
Спочатку, більший інтерес у дослідників викликала і викликає саме «інтолерантність до невизначеності», точніше, набір психологічних якостей интолерантной особистості, які, в свою чергу, пов'язують з проявами авторитаризму; перфекціонізму і низькій задоволеності результатами психотерапії, підвищеною тривожністю і схильністю до паніки, схильністю спотворювати інформацію.
Що стосується розуміння психологічної сутності обох феноменів, то наведений нижче ретроспективний огляд доволі повно відображає всю різноманітну палітру значень.
У 1948 році Frenkel-Bruswik визначає толерантність до невизначеності, як «індивідуальну (особисту) змінну ( personality variable) грає істотну роль при оцінці імовірнісних результатів прийняття рішення і опосередковувальну емоційний фон».
У 1949 році Frenkel-Bruswik вводить поняття «інтолерантності до невизначеності», що розуміється як «тенденцію вдаватися (звертатися) до суджень по типу «чорне-біле», робити поспішні висновки, ... часто у відриві від реальності».
У 1962 р. Budner, позначаючи слідом за Frenkel-Bruswik толерантність до невизначеності як «індивідуальну змінну», визначає її як «індивідуальну схильність (схильність) розглядати (оцінювати) невизначені ситуації як бажані, або (у випадку прояву інтолерантності до невизначеності) як загрозливі».
Norton у 1975 р. визначив інтолерантність до невизначеності як «тенденцію сприймати невизначену інформацію як різновид психологічного дискомфорту або загрози».
Hallman (1976), ґрунтуючись на дослідженнях різних авторів, становить ТН як: «здатність приймати конфлікт і напруження, які виникають в ситуації подвійності, протистояти не зв'язності та суперечливості інформації, приймати невідоме і не відчувати себе незатишно перед невизначеністю».
Brislin (1981) розуміє під толерантністю до невизначеності здатність розмірковувати над проблемою, навіть якщо не відомі всі факти і можливі наслідки прийнятого рішення.
У крос-культурних дослідженнях G. Hofstede (1984) дана характеристика розглядається як культуральна складова, що визначає ставлення до ризику і неоднозначності.
Mclain D. L. (1993) описує толерантність до невизначеності як «розкид реакцій, від відкидання до привабливості при сприйнятті невідомих, складних, динамічно невизначених або мають суперечливі інтерпретації стимулів».
Болгарская исследовательница K. Stoycheva (2000) понимает по толерантностью к неопределенности «характеристику индивидуальной саморегуляции в неопределенных ситуациях, базирующуюся на креативных способностях личности».
Отечественные исследователи определяют толерантность к неопределенности как: * способность к принятию решений и размышления над проблемой, даже если не известны все факты и возможные последствия;
как социально-психологическую установку, обладающую аффективным, когнитивным и поведенческим компонентами;
здатність людини відчувати позитивні емоції у нових, неструктрированных, неоднозначних ситуаціях, сприймаючи їх не як загрозливі, а як такі, що містять виклик.
здатність витримувати напругу кризових, проблемних ситуацій.
Таким чином «толерантність до невизначеності» розуміють як: індивідуальну (особисту) змінну, індивідуальну схильність (схильність), здатність, що відноситься до когнітивної та емоційно-вольової сфер, культуральне складову, розкид реакцій, характеристику індивідуальної саморегуляції і соціально-психологічну установку. Інтолерантність ж розуміється як тенденція оцінювання або сприйняття.